Мар’ян Коць


Рішенням міської ради від 11.10.1995 року № 472 присвоєно звання «Почесний громадянин» міста Дубна



Народився 29 червня 1922 року у Львові. Навчався у Холминській українській гімназії. 1939 року з приходом радянських військ емігрує до Польщі. Там до літа 1941 року працював директором української школи в селі Ганна на Підляшші.

Після Другої світової війни виїздить до Німеччини, опиняється у таборі для переміщених осіб. Працює урядником УНРРА, організовував табори утікачів і дитячі сирітські осередки у Штравбінгу, Деґґендорфі, Ландсгуті. В 1945–1947 рр. завідував Бюром статистики та оперативних рапортів Адміністрації допомоги й відбудови Об’єднаних Націй (УНРРА), в 1947–1948 рр. працював у Міжнародній організації у справах біженців.

З 1952 року проживав у Нью-Йорку. У 1953-54 рр. навчався у Нью-Йоркському університеті.

М. Коць проводив просвітницьку, наукову й доброчинну діяльність, тривалий час очолював Інститут східноєвропейських досліджень ім. В. Липинського, був співзасновником Українського соціологічного інституту, редактором кількох періодичних видань, зокрема «Наша громада», «ХХІ століття», «Голос діаспори».

Відкрив власне видавництво у місті Лексинґтон, штат Нью-Йорк. У 1964-1971 рр. він профінансував видання «Українські народні мелодії» в 7-ми томах. У 1970 р. опублікував «Релігійні твори Олександра Кошиця». Видавав наукові монографії, художню літературу. У багатьох бібліотеках України сьогодні є книги з поміткою «Видавництво Маріяна Коця». Після здобуття Україною незалежності став фундатором першої в Україні офсетної друкарні. За його підтримки було видано понад 100 книг. У книговидавничій справі М. Коць перш за все був меценатом.

Маріян Коць ініціював створення благодійного «Фонду Івана Мазепи», коштами якого було реставровано будинок Мазепи в Києві і створено Музей гетьманства.

Маріян Коць – представник Асоціації дослідників голодомору 1932-33 рр.

Він був одним із фундаторів і почесних членів Асоціації дослідників голодоморів в Україні, представником Ради Асоціації в українській діаспорі США. Як меценат М. Коць профінансував значну кількість наукових і науково-популярних книг з історії України.

М. Коць – кавалер орденів «За заслуги» 3-го, 2-го й 1-го ступенів (1998, 2005, 2007 рр.) за вагомий особистий внесок у справу повернення в Україну культурних цінностей, дослідження голодоморів, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932–1933 рр. актом геноциду українського народу, активну громадську діяльність.

Українська православна церква Київського патріархату відзначила М. Коця орденом Св. Володимира за саможертовну благодійну діяльність в справі національного відродження.

Ліга українських меценатів присудила йому премію імені Є. Чикаленка.

Маріян Коць був членом редколегій ряду книг і журналів, зокрема «Березіль» у Харкові та «Борисфен» у Дніпропетровську М. Коць – співзасновник організації допомоги дітям Чорнобиля, опікун школи сиріт в Артемівську, передав 250 тис. доларів на комп’ютери для українських шкіл Донбасу.

Отримав «Орден Лева» за визначні заслуги перед рідним містом Львовом . Став одним із перших меценатів видавничої справи у Дубні.

Поховано М. Коця, за його заповітом, в Україні на Личаківському кладовищі Львова.